Да хорошее интервью, и я без сомнения верю в этих ребят!!! Даешь Москву!!!

 В Номинации команда завтрашнего дня Бомба Млинів виставлена на голосування, підтримаємо наших!!! http://kvnru.ru/glas/index4.php 

 Факти про виступ в ВУЛ від Д.Мандзюка - deathintenitive

Можливо комусь буде цікаво після трансляцій

Ігри до фіналу

Усвідомлення того, що ми таки граємо в ВУЛ, йшло частинами. Спершу перемога в фіналі Слобожанки. Після цього майже всі впевнено говорили, що місце в ВУЛ нам гарантоване. Потім Дніпровка – знову перше місце, наші шанси ростуть. Але ж є ще Сочі, Чівурін, Масляков. В Сочі я цілком міг не поїхати – фото в паспорт вклеював в останній день. Хто знає, як воно склалося би, якби паспортистка луцького паспортного столу не виявилася млинівчанкою. Але ось і Сочі. Виступаємо ввечері – це плюс. Заходимо, хоча не настільки добре, як хотілося б. В другий тур не проходимо. Знову чекання… Нарешті гала-концерт. Кілька годин натискання f5 на amik.ru. Єєєє! Ми в списку!

Рік проходить на розслабоні. Після минулорічного графіку, коли гралося по три гри на тиждень, це дуже доречно. У Львові з’являєтьсяся міжрегіоналка –ліга «Європа». Заявляємося на фестиваль, показуємо переважно старе, заходить не дуже. В травні – 1/8. Візитка провальна, розминка також, зате з’являється новий музичний номер, який рве на клапті попсовий львівський зал. Але результат гри не дуже – ми тільки треті.

На моє мило приходить запрошення. Граємо! 11 вересня! Як символічно! Літо на розслабоні. Агітую молодих львівських КВНщиків кидати ідеї. Кидають, не жлобляться. Під кінець серпня – кілька репетицій, переважно граємо в розминку, переважно не дуже вдало. Жогло пробується в «Real Comedy», але контракт не підписує – вибирає КВН.

Чорний розходиться з Людкою, я розходжуся з Оською, Жогло самостверджується, Кучма, Валік і Круций тримають планку, що в Романа – для мене загадка. Сексу бракує всім, краще писатися від цього не стає. За два тижні до гри заходжу на kvytky.ua і бачу, що замість нас в грі 11 вересня «Семь холмов» (Москва). Пофіг, замовляю три квитка колезі по роботі.

З роботою теж напряг. За три дні пишу величеньку статтю для журналу про Франца Йосифа – перефотографовую в бібліотеці півтори сотні сторінок газет а3 формату, які потім треба осмислити, вибрати найцікавіше і зрозуміло оформити. Скидаю за годину до поїзда, інтернет дико глючить, тому навіть не встигаю перекинути інтерв’ю для Шалун’ї. Матеріал затверджують без претензій. В неділю дивимося останні 1/8 ліги «Європа». Молимося за упокій душі львівського КВНу і їдемо на вокзал.

Щойно ми зійшли на перон, я спитав Валіка: 
- Ти відчуваєш історичний момент? 
- Ні, - відповів він. 
І ми пішли в «МакДональдс».

Житло.
Я і Петрівна тиждень діставали Чорного щодо житла. Чорний матюкався, телефонував в агентства, знову матюкався. Хотіли жити біля НАУ – там проходять редактури. Здавати житло біля здоровенного університету на тиждень ніхто не хотів. Зрештою поселилися на бульварі Лесі Українки – десять хвилин ходу до пам’ятника Леніну на Хрещатику. За кілька днів Жогло з Валіком впізнали будинок навпроти – там вони жили два роки тому, коли їздили в Київ співати за «Наблу». 
Квартира виявилася доволі милою – дві кімнати, душ, телевізор, холодильник, фен, праска, картина з написом «ХюЙ» з протилежного боку. Було багато мух, реально море, вони були шалено ліниві, навіть не втікали, їх можна було бити руками або ненароком сісти на диван і розчавити кілька мух. Виявилося, що у  Люди алергія на цих тварюк, якогось дня її обсипало червоним по всьому тілу, але таблетки швидко зробили свою справу. 
Одного разу ми зустріли біля під’їзду вісімдесятирічну балерину. 
- Тебе (Валіку) я бы не дала. А тебе (Жогло) бы дала. Но на крыше. Чтобы никто не видел, - так наша нова подруга розставила пріоритети в команді.

Метро. 
За ці дні ми щиро зненавиділи київське метро. Почалося з того, що ще на дорозі від вокалу до бульвару Лесі Українки у Чорного витягнули гаманець. Було там 50 спільних гривень, картка «Локаль» і ще всякий непотріб. Щастя, що решту спільних грошей якимось дивом опинилися в Круцого – а за ці гроші ми мали знімали житло, оплачувати реквізит, жити, врешті-решт. 
Переїзди дійсно вбивали. Станція «Печерська» - найглибша в Києві після «Арсенальної». Пересадка з «Золотих воріт» на «Театральну». Далі – станція «Політехнічний інститут». Підйом… А звідти ще десять хвилин їзди маршруткою… Тепер я розумію, чому кияни переважно замкнуті в собі і так зосереджені на роботі. Добре, що вздовж ескалатора висять репродукції картин – нас особливо тішили «Глеки і фрукти». 
- Наверное музыканты. Едут играть в переходе, - зробили висновок про нас якісь дівчата в метро. Виглядали ми відповідно – троє неголених чуваків плюс Круций з гітарою за плечем. 

Редакгура. 
Андрій Чівурін і Валентин Іванов. З другого разу затвердили візитку. В перший день злетіло кілька мініатюр. В другий все устаканилося, подальші зміни були мінімальні. З біатлоном теж великих проблем не було – обійшлися архівом і одним ранком писання нового. 
Найважчим виявився музичний номер. В перший же день ми понесли «Квітку» з «Європи». Чівурін відреагував мляво, зате наш подальший діалог викликав у нього щирий сміх. 
- Ну вы её хоть пробовали где то? 
- У Львові, в міжрегіоналці. 
- И как? 
- Порвало на клапті. Там ще після нас «Винницкие перцы» виступали… 
- Я так понимаю в тишину. 
- Ну не в тишину… Але перші кілька хвилин їм важко було. 
Ось така весела перша редактура. 
Наступного дня ми принесли доповнену «Квітку» і «альтернативу» - «Школу» з півфіналу Слобожанки. «Школа» не викликала в редактора жодних емоцій. Перероблена «Квітка» також – забагато сексу, який злетів одразу ж. Попросив працювати далі і спробувати ще одну альтернативу. 
Третій день. Знову «Квітка» з черговими змінами. І наш «джокер» - «Поїзди» з минулорічних фіналів. Чівурін нарешті усміхається, а нещодавно написана кода його навіть смішить. 
- Я всё таки не ошибался, когда просил у вас альтернативу, - вердикт. 
Але ж не все так просто. Нам то більше подобається «Квітка»! І ми про це прямо говоримо. Редактор чухає вуса і пропонує вибирати самим. У ас мінімальний шок. Вечір проходить в сварках – слухати редакторів, чи вимахуватися з першого ж приїзду і наполягати на своєму? Вирішуємо наступного дня таки дати останнє слово редакторам. 
Четвертий день. Показуємо ще раз обидва варіанти. Чівурін вибирає «Квітку» - бо вона була першою, бо вона нам подобається, бо просто так. Ми щасливі. Особливо радіє Чорний – йому не треба шукати гору реквізиту для постановки «Поїздів». 
А ще ми запізнилися на першу редактуру в Жовтневому. На вісім хвилин. Микола казав, що за ці вісім хвилин йому не дзвонили хіба що Баруля і Масляков.

9 вересня. 
Цього дня нам виповнилося три роки. Ні, «Бомба» (Млинів) існувала ще задовго до 9 вересня 2007 року. Але тішачи моє самолюбство, у нас заведено починати новітню історію команди від моменту мого влиття в її ряди. Відтоді наш склад практично не змінювався – лише через півтора роки приєднався Чорний в ролі реквізитора-адміністратора. 
- Поздравляю. А нам в этом году выполнилось двадцять… - такі от щирі вітання від Чівуріна й Іванова. 
Ввечері виступали на кубку «КПІ збирає друзів». Друзів збирала збірна КПІ. Зал КПІ на півтори тисячі місць був заповнений практично повністю. У нас зайшло майже все, але журі вибрало переможцем «VIP» (Тернопіль). Зате ми виграли кубок розминки. Хоча почали смішно відповідати тільки тоді, коли ведучий повідомив, що залишилося три запитання. Попередні десять відповідей були ніякі і на кубок розминки впевнено претендували ті ж «VIP» і «Первая столица». 
- Заразна баба! – ця експромтом кинута моя фраза і визначила переможця (на фото). 
Кубок обмивали в «каптёрке» КПІ. Я пропонував купити додому торт, але ніхто цієї ідеї так і не підтримав.

Без довгих прелюдій – кілька слів про команди, з якими ми грали. Ламаю принцип не писати про ігри, в яких беру участь сам. Але одразу кажу – все це суб’єктивно і неофіційно.

6 – 7. «Бусики на шее» (Воронєж, Росія) – 7,8 (візитка 4,2 + бітлон-розминка 0,6 + музичний номер 3). 
Наш Рома називав дівок фаворитами. Надто вже гарно в Сочі виглядали. Але Сочі – це одне, тим більше, команда там була вже втретє чи вчетверте. А Київ… Не пішов у дівчат виступ. Хоч ніби і візитка була смішна (єдина візитка, яку я повінстю бачив, тому порівнювати з іншими не можу). Довірили читати біатлон хлопцеві, якого ніхто не запам’ятав за візитку – і вилетіли після першого ж кола. Музичний номер був більше танцювальним, ніж смішним. Хоча в масових танцюльках брали участь Свят і Занавєс, балів «бусам» це не додало. 
Поспілкуватися за сценою не вдалося. Якісь вони надто самі в собі. Москвички… Хоч і представляють Воронєж.

6 – 7. «Сборная старого города» (Курськ, Росія) – 7,8 (4 + 0,6 + 3,2). 
Ніби і були серед фаворитів. Все таки вже грали в ВУЛ, зал знають. Пюс досвід Прем’єр-ліги. За формою нагадали «Бомбу» роки два тому – короткі підводки, довгі мініатюри. Мало бути смішно. Але знову ж таки Київ. Музичний номер про депутата-проповідника – багато музики й пісень… Гумор не зайшов. 
Кілька разів пересікалися під час редактур. Ходили в жорстких спортивних костюмах. Я не з першого разу впізнав в цих напівгопніках команду, на яку свого часу з інтересом дивися в телевізорі.

5. «Астана.kz» (Казахстан) – 8,7 (4,6 + 0,7 + 3,4). 
Оце справді несподіванка. Команда Вищої ліги, володарі «КиВиНа в серебрянном», фаворити номер один ліги… П’яте місце. 
Візитку кілька разів слухав з-за куліс. Мало бути смішно. А на грі чомусь не пішло. Особисто я був впевнений, що фінальний номер зі словами на букву «К» розірве зал на клапті. А тут – маленький заход на початку, а далі – майже в тишину. В біатлонорозминці видали мегарепризу про русалку, яка варить уху. І одразу ж вилетіли в штрафному колі. Музичний номер був гарній і ностальгічний – це казали інші, я не бачив. Вони ж казали, що сміху було мало. 
А загалом приємні хлопці.Валік встиг покакати з їхнім фронтменом в сусідніх кабінках. 
- Вот это меня пучит перед игрой! – жалівся він. Судячи по балах, таки пройдуть в півфінал. Далі, думаю, все буде серйозніше.

4. «Маленькая страна» (Сухум, Абхазія або Грузія – кому як) – 9,1 (4,4 + 0,7 + 4). 
Не зовсім об’єктивно сприймаю кавказькі команди. Виглядали нормально, київський глядач любить таку картинку і такий гумор. Тусувалися з «Нартами из Абхазии». Стиль відповідний. Через відсутність дівчат в команді на одну з мініатюр вивели нашу Людку. А виступали раніше нас, так що її дебют у ВУЛ формально відбувся раніше від мого. Багато пісень з колоритним вокалом. Самі по собі ніби непогані люди.

3. «Первая столица» (Харків) – 9,5 (4,6 + 0,9 + 4). 
Жовтень 2007 року. Мій перший приїзд на фестиваль АКУ в Затоці.  І останній візит на фестиваль «Первой столицы». Хлопці рвуть в Кубку призерів. Жесть, рваніна, істерика. Минає три роки – і ми разом за кулісами Жовтневого палацу… А ще ці хлопці свого часу були вожатими на дитячому фестивалі, який виграла ще та, шкільна «Бомба». 
- Давайте порвём всех этих приежджих и покажем, что Украина лучшая, - щось приблизно таке говорили ми одні іншим за кулісами перед грою. Хоча сумніви були. В тому ж КПІ зайшли не так добре, як могли. Може, просто загубилися на фоні колоритних «VIP». Цього разу теж були сумніви. Але візитка пішла доволі вдало. На біатлоно-розминці протрималися з нами до останнього кола. Музичний номер мало що вирішував. Але також зайшов значно краще, ніж в КПІ.

2. «Сборная Донбасса» (Донецьк – Маріуполь) – 9,6 (4,8 + 0,8 + 4). 
Команда має гроші і знає, як їх правильно використати. Масовий танець шахтарів у візитці, мальована від руки ширма на муз номері, запрошена зірка (колишній вокаліст «Паранормальных», не знаю, як там його звати) – річний бюджет «Бомби» легко викидається на одну гру. Наповнення також було відповідне. Не казатиму за візитку (бачив якісь шматки), але музичний номер мені сподобався – цікава ідея, правильне наповнення. Побачимо, як воно буде далі…

Я почувався, як на стадіоні. Не щодня повболівати за тебе приїжджає дев’яносто чоловік. А оскільки дев’яносто відсотків цих чоловік були КВНщики, заряджали голосно і організовано. Були ще чималі групи підтримки «Первой столицы» і «Сборной Донбасса», невеличка в «Астана.kz», але наші перекричали їх цілком і повністю. Респект! Окрема подяка київській тусовці, яка підтримувала нас всі ці дні, а особливо Косяку за дві гітари і Ярику за одну гітару (так-так, на шляху до ідеального музичного номера ми перепробували три гітари).

Валентин Іванов до останнього просив нас вставити в мій вітальний текст якусь смішну репризу. Мовляв, говорю хвилину, а смішного мінімум. Ми впиралися, чи просто було влом. І ось вихід, я починаю тараторити свій текст… П’ять слів – розрив. Ще два слова – істерика. П’ять розривів за одне речення – такого у «Бомби» ще не було.

- Поооїїїхааали! – кричить Жогло, ми дивимося на нього збентеженими поглядами, люди ржуть, зал повністю наш.

Якщо в Сочі ми рвали мініатюрами, а більшість текстів послабили виступ, тут вийшло зовсім навпаки. Хоча мініатюр було як ніколи мало – тільки три. Плюс вихід Дарта Вердера, який порвав в кізяки КПІ. Цього разу реакція була слабшою – мабуть, зіграло роль і те, що Чорний так захопився танцем, що заплутався в плащі і ледь не впав. Просад виправили перевіреною кодою. На жаль, початкова істерика вже не повторилася, але враження про себе залишили хороше. Як результат – максимум за візитку і задоволений жест Юри Рихлика в амфітеатрі (чомусь в цей момент я дивився саме на нього).

Біатлоно-розминку почали з жарту про алкоголь. Це була наша помилка, ступили, не врахували. Словом, мислячі глядачі взялися за голови – для чого? Немислячі ржали. На щастя, в першому колі знайшлося дві команди зі слабшими жартами. В розминку грали ми, «Сборна Донбасса» і «Первая столица». Обидві наші відповіді порвали, хоч були не такими вже й геніальними.

Вистражданий музичний номер. Сприймався як продовження візитки – біатлону – розминки. А тому зайшов майже так, як ми і сподівалися. Навіть нове, дописане на місці, викликало овації. Ну і кода, з якої сміявся Чівурін, не могла бути промахом. Максимум за всі три конкурси, 10 з 10, перемога, попереду півфінал.

- Масляков за всю гру плескав тільки вам. Кілька разів сміявся, а після поклону плескав, - це від кількох людей, зовсім різних. Словом, планку ми підняли. Далі буде важче…

Тиждень закінчився так, як і хотілося. Далі – п’янка на столиках біля КПІ. Наступного дня – друга гра. Кажуть, не така розривна, як перша. Не знаю, першу не дивився зі сторони. Ну а тепер – робота, пошук баби, приготування їжі. Ну і підготовка до півфіналу. Граємо 7 листопада. Часу не так вже і багато

Фінал

Мій "ослячий" спів на початку візитки — це дика лажа. Мав бути акуратний фальцет, так і було на всіх сімдесяти репетиціях. А тут чи забоявся прокашлятися з хед-сетом, чи з переляку заціпило горло. На жаль, монтажери не здогадалися вставити сюди кадри з попередньої зйомки.

Дівчата з підтанцьовки під час обірваної пісні — це київська команда КВН "Случайный синтез". Познайомилися з ними на лізі "Європа", попросили допомогти в ВУЛ — погодилися без вагань, за що їм ще раз дякую.

Під час неадекватного танцю у мене злетіли окуляри. Цього разу режисери не підвели — закрили лажу картинкою задоволеного залу.

Костюм кардинала — з костюмерної НАУ. Черговий раз нас виручають.

А фукання фанатів гуцулів на коді таки чути... =)

З шести наших відповідей на розминці в ефір потрапили тільки три. Перша справді була слабенька. На четверте запитання ми відповідали двічі, але залишили тільки другу відповідь, до того ж поставили її першою. Ну а потім був стьоб з гуцулів, але режисери вирішили, що воно не варте ефіру. Ну і як тепер глядач має розуміти, за що ми отримали максимальний бал?

"Прапор Млинова" для КОПу друкувався в Рівному і приїхав до Києва вранці в день гри. Держака для прапора ми так і не знайшли, тому попросили у гуцулів їхню трембіту. Костюм прапороносця — знову з НАУ.

В біатлоні не дожили до ефіру штрафні кола між гуцулом і чеченцем, а також фінальний "батл" між мною і чеченцем.

Книжка, з якої я читаю біатлон — "КВН раскрывает секреты" 1967 року видання. Її Валік купив на барахолці у Львові за дві гривні. Тепер це наш неофіційний талісман.

Ширму для МДЗ Чорний малював поверх ширми з півфінального музичного СТЕМу. Рамки для портретів залишилися ті ж самі — бамбукові, які трохи не вписувалися в інтер'єр космічного апарата. А вже в день гри дізналися, що такий самий портрет Черновецького, який висить у нас на ширмі, юзають в КОПі казахи.

Костюми космонавтів шукали по всій Україні. В НАУ був лише один повноцінний скафандр і кілька таких-сяких комбінезонів льотчиків. Врятувала давня знайома Поліна з Харкова — відшукала шикарні костюми в ХАІ і не полінувалися передати їх до Києва. Поліні окремий респект і подяка.

Фотоапарат на шиї Круцого позичений в Юлі Кириленко. По ідеї він мав бути включеним і зняти МДЗ зі сцени. Але Круций щось там провтикав і ми залишилися без ексклюзивного відео.

Замість "Пройшло два місяці" на грі я випадково бовтнув "Пройшло дві години". В ефірі чути голос з попереднього запису.

За день до гри редактори попросили нас перестрахуватися і співати пісні в МДЗ під фанеру. Мінус Ламберта ми знайшли дуже швидко, а от з "ВВ" були проблеми. Навіть якийсь там адміністратор "ВВ" нам відмовив — казав, не має. Довелося Роману стишувати вокал. Гітару теж поміняли в останній момент — позичили у казахів трушну акустичну гітару, яка більше пасувала до образу "прапорщика Армсторнга".

Для мене Чорний зібрав повноцінний костюм військового — з штанами і черевиками. Але часу переодягнутися після біатлону не було, тому вирішили обійтися футболкою і кепкою.

Только помойму с фанерой группы "ВВ" Вам помогли друзья со Львова "Магарыч"!!! Как раз я находился в компании ребят магарычей, и они молодцы не подвели и быстро нашли!